Український класик європейської музики
Максим Созонтович Березовський
(1745 – 1777)
Максим Созонтович Березовський – визначна постать в історії світової музики, всієї світової культури, геніальний композитор, талановитий український співак і скрипаль.
У біографії Максима Созонтовича Березовського дуже багато незрозумілих, заплутаних, напівлегендарних відомостей.
Старі енциклопедичні словники вказують, що Максим Созонтович народився 16 (27) жовтня 1745 року в незаможній козацькій родині у місті Глухові (але існує версія, що дата його народження 1740-1741 рр.). У Глухові, тодішній гетьманській столиці, знаходилася єдина на всю Російську імперію співоча школа, яка готувала професійних співаків до імператорського двору. Ймовірно, що початкову освіту хлопчик здобув саме там, де вивчав нотну грамоту, «київський», «чотириголосний», «партесний» спів, гру на скрипці та бандурі.
Невідомо, як Максим потрапив до Києво-Могилянської академії, проте відомо, що, маючи абсолютний музичний слух і незвичайний дар композиції, вже під час навчання він почав писати хорові концерти. Припускають, що Максим співав у домашній капелі гетьмана Кирила Розумовського, який був великим шанувальником музики, меценатом і усіляко підтримував своїх земляків при дворі. Виняткова музична обдарованість хлопчини дуже скоро привернула до нього увагу і з шостого класу Академії його забирають у Петербург. Існує версія, що Березовського привіз до Санкт-Петербурга саме Кирило Розумовський. Максим стає солістом Придворної співацької капели, директором якої був видатний український музикант Марко Полторацький; мистецтву композиції юнак навчався у італійського диригента Франческо Цоппіса.
Першим документально підтвердженим фактом із біографії Березовського є зарахування його у 1758 р. співаком до капели князя Петра Федоровича (майбутнього імператора Петра ІІІ), з річною зарплатою у 150 рублів. Князь палко любив музику і у своєму маєтку Оранієнбаум, який він отримав від тітки – імператриці Єлизавети, збудував «Оперний дім» та заснував придворний театр, куди запрошував популярних оперних співаків і композиторів з Італії, оркестрантів з Німеччини. Саме в опері італійця Франциско Арайї «Олександр в Індії» молодий Максим Березовський вперше виконав тенорову партію. Також він співав у виставі Вінченцо Манфредіні «Упізнана Семіраміда». В обох постановках Березовський був не лише єдиним виконавцем чоловічих партій, але і єдиним вітчизняним співаком, що свідчило про наявність у нього прекрасного голосу широкого діапазону, віртуозної вокальної техніки та про володіння італійським вокальним стилем бельканто. У 1762 p. Максима Березовського перевели у придворну Італійську капелу.
1763 року Максим вирішив одружитися з донькою валторніста Придворного оркестру Фрідріха Ібершера (Юбершера), "фігурантшею" (артисткою кордебалету) тієї самої Італійської капели Францискою. Але католицьке віросповідання нареченої стало серйозною перешкодою для укладання шлюбу, тому дозвіл на одруження православному Березовському довелося просити у самої імператриці. 11 серпня 1763 р. Катерина II іменним Указом постановила «півчому Максиму Березовському, який перебуває у службі при дворі її Імператорської Величності при італійській компанії дозволити одружитися тієї самої компанії з танцювальною дівицею Францою Ібершершею і притому зволила указати пожалувати їй плаття». 19 жовтня 1763 р. Максим і Франциска обвінчалися.
Вже із середини 1760-х років Максим Березовський – успішний композитор. Його твори, в основному церковні композиції і духовні концерти, із захопленням сприймають знавці та двір, вони отримують високу оцінку не лише вітчизняних, але й іноземних любителів мистецтва, про них пишуть тогочасні петербурзькі часописи. Академік Якоб фон Штелін у книзі «Вісті про музику в Росії» писав, що, окрім успіхів опер Бальдассаре Ґалуппі, в Імперії популярні «хорові твори малоросійських композиторів, серед яких визначився придворний камерний музикант Максим Березовський, наділений непересічним талантом, витонченим смаком і майстерністю композиції церковної музики».
У 1766 (1763?) році Максим Березовський написав один із найбільших своїх шедеврів – хоровий концерт на псалом Давида «Не отвержи мене во время старости», про який теж з великим захопленням згадує Якоб фон Штелін. Не в змозі повірити, що таку довершену, сповнену сердечного болю, туги і страждання музику здатний був написати двадцятирічний юнак, деякі вчені приписують концерт «Не отвержи мене во время старости» останнім рокам життя і творчості Максима Березовського.
Хор «Хрещатик» - «Не отвержи мене во время старости»
https://www.youtube.com/watch?v=fKBPK2789C0
У 17б8 р. (за іншими джерелами – у 1769) першим серед усіх музикантів Росії був направлений в Італію, у Філармонічну академію міста Болоньї, для завершення навчання державним коштом і для вдосконалення композиторського мистецтва.
Заснована у 1666 році Академія була не стільки навчальним, скільки атестаційним закладом. Пізніше вона перетворилася на один із найбільших європейських центрів музичної освіти. Титул члена Болонської академії був дуже почесним як для італійців, так і для іноземних композиторів. Найвище звання Академії – «академік композиції» – давало право на посаду капельмейстера без додаткових іспитів і відкривало шлях до широкого визнання у Європі. Гордістю Академії був падре Джованні Батіста Мартіні, францисканський чернець, який присвятив своє життя історії та теорії музики. Він був у курсі світового музичного життя, особисто знав багатьох композиторів та виконавців, сам писав музику, активно листувався, займався педагогічною діяльністю: майже всі члени Академії – його учні. Найвідоміший iз них – геніальний австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт, який у 14 років став членом Болонської академії.
Березовський стає одним з улюблених учнів падре Мартіні, який усіляко допомагає та рекомендує Березовського у число Болонських академіків. 15 травня 1771 року Максим Березовський «на відмінно» склав іспит у Болонській філармонічній академії на звання maestpo di musika і був одноголосно обраний іноземним членом Болонського філармонічного товариства.
Наступним після Моцарта, на мармуровій дошці Болонської академії викарбували золотими літерами ім’я Березовського, а портрет, як належало, написали на стіні церкви Сан-Джакомо. Якби вдалося відновити цей портрет, він став би єдиним вірогідним зображенням композитора. Максим Березовський складав іспит в Академію як іноземний композитор і мав, за угодою, бути капельмейстером у своїй країні. Та італійська спілка любителів музики обрала його своїм капельмейстером.
Одразу ж після цієї події композитор вирушив у подорож Італією. У 1773 р. у місті Ліворно з великим успіхом проходить прем’єра опери Березовського «Демофонт» – першої української та російської опери. На жаль, повна партитура опери була загублена. Збереглись тільки небагато фрагментів: sinfonia, що можливо слугувала введенням в оперу та чотири арії.
Арія Тіманта «Misero pargoletto» з опери М. Березовського «Демофонт»
https://www.youtube.com/watch?v=BLPUJFTpqEY
Опера була добре сприйнята місцевою пресою. Рецензія у ліворнській газеті Notizie del mondo, що була видана 27 лютого 1773 року, зазначала, що «опера з музикою написана Маестро Березовським, російським maestro di cappella на службі Його Величності Імператора усієї Росії, поєднує жвавість та добрий смак із володінням музичною наукою». Багато академій Європи обирають Березовського своїм почесним членом. Проте слава не приносить матеріального статку: в Італії Максиму Созонтовичу катастрофічно не вистачало коштів...
У гавані Ліворно у той час стояв російський флот під командуванням графа Олексія Орлова, брата фаворита імператриці Катерини ІІ Григорія Орлова. Орлов звернув увагу на талановитого співвітчизника і часто замовляв йому музику. Гроші, які Максим Березовський отримував від Орлова, були для нього єдиним засобом існування.
У жовтні 1773 р. Березовський, сповнений прекрасних мрій і сподівань, повернувся до Петербурга. Він сподівався, що блискучий талант композитора сприятиме його високому становищу у суспільстві. І архівні знахідки свідчать, що після повернення до Росії Максим Березовський був призначений у штат імператорських театрів, а через вісім місяців – капельмейстером Придворної капели. Проте придворні кола недоброзичливо поставились до нього, європейське визнання радше навпаки зробило його об’єктом ревнощів та інтриґ. Лише князь Григорій Потьомкін віддав належне таланту композитора і запропонував призначити Максима Созонтовича директором майбутньої Музичної академії у Кременчуці (за іншою версією – у Катеринославі). Однак, як це часто траплялося, згодом Потьомкін забув не тільки про Березовського, але і про академію.
Про останні роки життя Максима Созонтовича Березовського відомо зовсім мало. Як одностайно свідчать документи, у цей час він майже не одержував платні. Великого композитора хоча і призначили придворним капельмейстером, проте не давали змоги ні надрукувати, ні виконати жодного свого твору. Композитор насилу влаштувався позаштатним співаком у Придворній співацькій капелі: підміняв хворих і відсутніх. Мабуть, деякий час Березовський ще сподівався на те, що академію в Україні все ж таки буде створено, та згодом переконався у безпідставності цих сподівань.
Постійні нестатки, неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели композитора до нервової недуги. 24 березня 1777 року Максим Березовський пішов з життя. Йому не виповнилося 32-х років.
Довгий час була розповсюджена версія, що, доведений до відчаю принизливим становищем і матеріальною скрутою, Березовський почав пити і «в пріпадкє іпохондріі» вкоротив собі віку, перерізавши горло, проте біограф композитора Марина Рицарєва аргументовано відкидає її як безпідставну. За іншою з версій Березовський помер (без ліків і допомоги) від лихоманки – хвороби, що супроводжувалася високою температурою.
Можна довго розмірковувати над причинами смерті видатного музиканта, проте беззаперечним є той факт, що Максим Березовський помер у повній самотності й бідності, не було навіть коштів на його поховання, про що свідчать документи за останній період життя: бухгалтерські розрахунки за 1774 рік і ордер на виплату зарплати посмертно (на поховання композитора).
Так закінчилося життя Максима Созонтовича Березовського– геніального композитора, який досяг рівнямайстерності видатних європейських митців другої половини XVIIIст., віртуозно поєднавши у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва.
Трагічна доля композитора спіткала і його твори, значна частина яких, скоріше за все, безповоротно загубилася, ті, що збереглися, – розсіяні по бібліотеках різних міст і навіть країн світу. Не збереглися автентичні зображення Березовського. Лише у другій половині XX ст. творчість композитора поволі починає відроджуватися. Віднайдені твори відразу входять у музичний обіг і широко пропагуються як в Україні, так і далеко за її межами.
У 1995 році у Глухові на честь 250-річчя від дня народження «українського Моцарта» Максима Созонтовича Березовського встановлено пам’ятник композитору.
Використана література та інтернет-ресурси:
1.Попельницька, О. О. Сто великих діячів культури України [Текст] : історична література / О. О. Попельницька, М. В. Оксенич. – К. : Арій, 2010. – 462 с. – (100 великих).
2.Лобенко, О. Трагедія «українського Моцарта» [Текст] / О. Лобенко // Аграрний тиждень.ua. – 2010. – №37. – С.16.
3.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BE
4.http://100v.com.ua/uk/Maksim-Berezovskiy-person
5.http://muzabetka.com.ua/biograf_berezovsky-html
6.http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/2986
7.http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=155
8.http://composer.ucoz.ua/publ/ukr_kompozytory/berezovskij_maksim_sozontovich/13-1-0-28
10.http://ournotes.in.ua/index_stattya_Berezovskiy.html
Матеріал підготувала Т.В. Перевозник
Ключові слова, Keywords: українська культура, українська музика, композитори,Максим Березовський; Украинская культура, украинская музика, Максим Березовский; Ukrainian culture, Ukrainian Music,composers, Maxim Berezovsky.
