Харьковщина

        Зацікавленість історичним минулим і сьогоденням своєї «малої» Батьківщини, її культурою, долями відомих земляків, власне й історією повсякденності, об’єднала допитливих туристів у мандрівки клубу 2015 року: «Визначні місця Слобожанщини», що відбувалась на території історико-археологічного музею-заповідника «Верхній Салтів» та «Світ не пізнаєш, не знаючи краю свого» за маршрутом с. Знаменка – с. Берестовенька – Красноград. 

                Розробляючи програму подорожей, завжди намагаєшся з'ясувати основні моменти: чи дізнаємося і побачимо «щось нове», чи буде там дійсно на «що» подивитися, в якому вигляді все збереглося? Отож, не марнуючи час на пусті балачки та сидіння перед телевізором, вирушили ми сьомого листопада у подорож цікавими куточками Харківщини. Всі побоювалися поганої погоди, але природа нас не підвела і весь день нас супроводжувало сонечко, а головне - гарний настрій усіх учасників подорожу.

               Переїзди від одного пункту до іншого були  

наповнені змістовними розповідями екскурсовода Валентини Миколаївни Жилки. Так, звичайно, ми не побачили «перлини світової спадщини», але нам пощастило на зустрічі з цікавими співрозмовниками, закоханими у свою справу, справжніми краєлюбами. Перша зупинка була на Баварії, де в мальовничому куточку, який називається Липовим гаєм, при Свято-Вознесенському Храмі знаходиться храм Святої Рівноапостольної Марії-Магдалини. Цей об'єкт не входив до програми мандрівки, але ми не пошкодували про те, що заїхали сюди на власні очі побачити шедевр дерев'яної архітектури в Харкові. Храм унікальний тим, що побудований з чистої карпатської деревини без єдиного залізного цвяха. На Харківщині, а також на більшості територій Східної України рідко зустрічаються церкви дерев'яного типу. Недарма ж кажуть, краще один раз побачити, аніж c разів почути… 

 Друга зупинка в селі Знам'янка Нововодолажського району. Нас зустрів директор будинку культури Жигелій Володимир Леонтійович - якщо сказати про нього, що це історик, краєзнавець, пише книгу про історію села – то це, мабуть, буде замало. Це неперевершений майстер своєї справи, який вміє так образно, наповнено розповісти про історичні факти, постаті, що ти вже зримо уявляєш їх поруч з собою.

Володимир Леонтійович, по-перше, звернув увагу на ліс перед Знам'янкою (історична назва «Івани»), де знаходиться фрагмент валу Української оборонної лінії 17 століття. Частина валу була принесена в жертву радянським врожаям,

перетворившись на розорані поля. Проте, з іншої сторони лісу, дорогою на Знам'янку - вал добре зберігся і можна було уявити картину стародавніх часів, коли славні наші предки обороняли ці землі та Муравський шлях від набігів кримських татар та інших розбійників. Далі розповідь в музеї про зібрані експонати, що відображають історію села від першого заселення до подій Жовтневої революції, Великої Вітчизняної війни та сучасності. Пам'ятник герою-партизану Степану Либі.

        Потім прогулянка по залишкам дворянського 

маєтку, що належав Дуніним-Барковським, а на початку XIX перейшов – Шидловським,

родичам Дуніних. Обидві родини були відомі далеко за межами Харківської губернії, а 

представники цих родів, як наголошується в «Загальному гербовнику дворянства Російської імперії», «служили в різних чинах». За деякими даними, у Знам'янці знаходився мавзолей - усипальниця роду Шидловських. У радянські часи практично все тут було знищено. Збережений будинок маєтку графа Дуніна-Барковського, якого подальша іронія історії перетворила на Знам`янську початкову школу, дитячий садок - сьогодні занесен до реєстру архітектурних пам'яток XVII сторіччя.

Храм на честь ікони Божої Матері «Знамення»,

 побудований в 1771 році на кошти майора І.М. Дуніна, перебудований поміщиками

Шидловськими в 1830 році, був закритий в 1933 році, а в 1943 році - зруйнований повністю. Нині існуючий храм відновлено на іншому місці в 1999 році і 10 грудня в Знам'янці відбувається престольне свято на честь ікони Божої Матері «Знамення». У храмі знаходяться декілька стародавніх ікон, а на території - могила Івана Дуніна та Пам'ятний Хрест жертвам голодомору 1932-33 років. Дуже було сумно від думки, що як швидко ми нищемо минуле, нічого не створюючи натомість. І як добре, що є люди, які збирають, відновлюють та дбайливо зберігають історію, намагаючись передати наступним поколінням. 

        Залишивши Знам’янку, ми вирушили до села Берестовенька, де мали побачити чудовий дерев'яний Свято-Покровский храм. П'ятикупольний храм з дзвіницею було зведено в 1912 році. В 1930-і роки купола були демонтовані, дзвіниця розібрана, храм був перетворений в клуб. В часи Великої Вітчизняної війни окупанти використовували храм в якості стайні. Після реставрації в 1991 році храм став таким, яким він був 20-ті роки. Тут відбулася у нас філософська розмова з настоятелем, протоієреєм Володимиром Гордієвичем. Всі бажаючі мали змогу помолитися у храмі, залишити молитовні записки. 

        Оскільки після с. Берестовеньки нас зустрічав Красноград, звісно, мова йшла про це місто, але дуже швидко стемніло і ми, на жаль, не змогли з вікон автобуса оглянути вулиці, памятки міста, залишки Більовської фортеці.

    Багатьох з нас здивував Красноградський краєзнавчий музей, що налічує 40 експозиційних залів, загальною площею понад 2500 кв м. За виставковою площею – це один з найбільших музеїв Україні в сільській місцевості та один із найстаріших на Харківщині. Музей розташовано в історичній будівлі в центрі міста, де в 1922 році відбулося його відкриття. Ініціатором заснування був відомий живописець, графік,

 фольклорист і етнограф Порфирій Денисович Мартинович. Вже наприкінці 1920-х років в музеї було близько 7 тисяч експонатів, а книгозбірня налічувала 5 тисяч томів. Пізніше до основної будівлі музею добудували приміщення, де у вересні 1982 року була відкрита картинна галерея, ядром якої стала колекція П.Д. Мартиновича. Сьогодні експозиція художньої галереї займає 24 зали, ще 16 залів відведені під краєзнавчий відділ. У фондах музею зберігається більше 32 тисяч музейних предметів, експонується тільки 8 тисяч. У наш час Красноградський районний краєзнавчий музей носить ім`я свого засновника — П. Д. Мартиновича, і є значним осередком культури й науки міста та району.

    Ми оглянули зали картинної галереї (щодо стилістики картин – то більшість «соцреалізм»), зали природи та історичної тематики з цікавими темами експозицій: історія будівництва Української укріплінії, історія геологорозвідувань на Красноградщині та ін..

    Повертаючись додому довелося ще раз переконатися, що подорожі – річ корисна і цікава для тих, у кого є бажання не зациклюватися на одноманітності буднів. Одна з наших туристок розповіла мені, а я особисто зраділа, що її онука виявляє бажання з нами подорожувати та весь час запитує: «Куди ми поїдемо іншим разом?» Тож з кожним роком життя, все більш відчуваєш,наскільки важливим є знання історії рідного краю, відчуття національної гідності,  спілкування з добрими та щирими людьми. Час минає, і щоб дуже важливе не проходило повз нас, відкладайте буденні справи та відкривайте для себе Україну…

Кірєєва С.М.,

керівник краєзнавчо-туристичного клубу «Патріот»,

зав.відділом НБ ХНТУСГ