Український письменник, перекладач та громадський діяч народився 23 серпня 1974 року на Луганщині.

У 1996 році закінчив Харківський Національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. У 1996-1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету, захистив дисертацію, присвячену українському футуризму: «Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка» (2000 рік). З 2000 року викладач кафедри української та світової літератури університету. З 2004 – незалежний письменник.

Сергій Жадан також відомий своїми гостросоціальними висловлюваннями і публікаціями, зокрема проти моральної цензури.

Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року – віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

Живе і працює в Харкові.

641 день тривала окупація Харкова німецькими військами, яка почалась 24 жовтня 1941 року. Тільки з четвертої спроби, 23 серпня 1943 року, місто було остаточно звільнено.

Харків був настільки великим за площею і укріпленим оборонними рубежами, що п'ять радянських армій трьох фронтів – Степового маршала Конєва, Воронезького генерала Ватутіна та Південно-Західного генерала Малиновського – брали його 18 днів, з 13 по 30 серпня.

Унікальний факт: обидва рази, вранці 16 лютого 1943 і вранці 23 серпня, першими звільнили серце Харкова – площу Дзержинського (нині майдан Свободи) воїни 183 стрілецької дивізії полковника Василевського. Тільки в лютому вони увійшли на площу з боку Олексіївки, а в серпні – прямо по Сумській.

Наукова бібліотека пропонує Вам переглянути віртуальну виставку «В боях за Харків» - http://library.khntusg.com.ua/?q=node/321/  

День Незалежності України – державне свято, яке відзначається щороку 24 серпня на честь ухвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою створення держави Україна в її сучасному вигляді.

Уперше День незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року в день річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України. "Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України", – йдеться в тексті декларації.

24 серпня 1991 року Верховною радою УРСР був прийнятий Акт проголошення незалежності України. Він був підтверджений на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням. У зв'язку з цим дата святкування з 16 липня була змінена на 24 серпня, постановою від 20.02.1992 р.

Наукова бібліотека пропонує Вам переглянути віртуальні огляди «Культурно-історичні символи України - http://library.khntusg.com.ua/?q=node/693 і «Хай цвіте у щасті Україна» - http://library.khntusg.com.ua/?q=node/996

Український письменник, Герой України, лауреат Шевченківської та Державної премії СРСР Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 року в с. Солошине Полтавської області.

Майбутній письменник пішов на фронт, ледве встигнувши закінчити 10 класів. Брав участь в обороні Києва, кілька разів був поранений. У 1942 році потрапив у полон і перебував у німецьких концтаборах, аж до закінчення війни.

У 1946 році вступив до Дніпропетровського університету на філологічний факультет. Працював журналістом, паралельно займаючись літературною діяльністю.

Показовою подією в письменницькій роботі Павла Загребельного стала «Дума про невмирущого», що вийшла в 1957 році. Тут автор розповів про молодого радянського солдата, загиблого в концтаборах.

З 1961 року Павло Архипович отримав посаду головного редактора «Літературної газети» («Літературна Україна»), пише перші свої романи «Європа 45», «Європа. Захід » і « Жара ».

Протягом 7 років очолював управління Спілки письменників України, Комітет з Державних премій імені Т. Шевченка.

Спадщина письменника воістину безцінна. Безліч творів по праву вважаються культурним скарбом українського народу. Романи «Диво», «Роксолана», «Смерть у Києві», «Тисячолітній Миколай».

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: "Ракети не повинні злетіти" (1965), "Перевірено – мін немає" (1966), "Лаври" (1974), "Ярослав Мудрий" (1982).

Помер Павло Загребельний у 2009 від туберкульозу.

Шановні користувачі! З нагоди цієї дати Наукова бібліотека пропонує Вам переглянути віртуальну виставку творів-ювілярів – 2017 Павла Загребельного -  http://library.khntusg.com.ua/?q=node/2196

Професійне свято військових і цивільних авіаторів, працівників авіаційної промисловості і транспорту – День авіації – святкується в останню суботу серпня. Україна – держава, що має ефективну систему державного регулювання авіації, власну профільну освіту, підприємства літакобудування, розвинену мережу аеропортів і сучасну аеронавігаційну систему.

 Український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч, доктор філософії (1893 р.), почесний доктор Харківського університету (1906 р.) Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року на Галичині. Іван Франко вільно володів чотирнадцятьма мовами, за що отримав прізвисько «академія в одній особі». Так само було у нього і ще одне ім’я, яке стало відображенням його душевних прагнень і творчості – Каменяр. Вся лірика революційної тематики наповнена бажаннями звільнити свій народ від гніту і привести його в нове, легке життя.

За все життя Іван Франко написав близько п’яти тисяч робіт, серед яких вірші, поеми, оповідання, драми, твори публіцистичного жанру, численні переклади. Збірка поезій «З вершин і низин», «Зів`яле листя», історична повість «Захар Беркут», драма «Украдене щастя» та багато іншого залишив великий письменник на спогад про себе.

Помер Іван Якович Франко у Львові в 1916 році.

Наукова бібліотека пропонує Вам переглянути віртуальний огляд «І горів, і яснів, і страждав, і трудився для свого народу…» – library.khntusg.com.ua/?q=node/1962 і віртуальну виставку «Серце віддане народові – http://library.khntusg.com.ua/?q=node/1963

Український письменник-класик Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року в селянській родині.

Юрій Яновський – один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля».

Твори Юрія Івановича Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст. Останнім твором письменника стала п'єса «Дочка прокурора», яку глядачі побачили за кілька днів до смерті її автора.

В останні роки життя Ю. Яновський створює сценарії художніх фільмів «Зв'язковий підпілля» (1951 p.), «Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953 р.) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952 p.).

25 лютого 1954 року Юрій Іванович Яновський помер.

Український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії, Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011) Богдан Сильвестрович Ступка народився 27 серпня 1941 року в смт. Куликів на Львівщині.

До сцени Богдана привчили родичі: батько та мамин старший брат співали у хорі Львівського оперного театру, а тітка була головним концертмейстером. За кулісами театру Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського і Сергія Лемешева.

Богдан Ступка хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. По тому влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку, вступив на заочне відділення філологічного факультету Львівського університету.

1961 року він закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі ім. М. Заньковецької і до 1978 року працював у цьому театрі.

1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

Протягом 1999-2001 років був міністром культури і мистецтв України.

2001 року Богдан Ступка очолював Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.

За всю кар’єру актор виконав понад 100 ролей у кіно.

Дебют у кіно – у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. Його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.

У переліку ролей Б. Ступки – багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

У 2004 знявся в українській версії телевізійної гри «Форт Байяр» (телеканал «1+1») у ролі Мудрого Мольфара, який задавав загадки гравцям.

2006 – на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею», де Богдан Ступка зіграв генсека Бежнєва (натяк на Брєжнєва).

2007 – виконав головну роль у неоднозначно сприйнятому фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба».

22 липня 2012 року Богдан Ступка після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя помер о 6:45 у лікарні «Феофанія». Причиною смерті став серцевий напад на тлі запущеного захворювання на рак кісток.