Дитинство. Юність. Його університети.

            «Сколь же скоро посвященный разум с трудолюбием трудится совокупно,

                                                                             то нельзя тут не быть великим успехам».   

                                                                                                                                              А.Т. Болотов.

         Василь Прохорович народився в селі Викса Ардатовського повіту Нижегородської губернії. Він був останньою, одинадцятою, дитиною в сім'ї кріпосного гірничозаводського майстрового Виксунського заводу Прохора Івановича Горячкіна. Батько – один з тих народних самородків-умільців, які без будь-якої освіти, своїм лише розумом та руками, досягають вершин технічних та інших премудростей. Вміючи погано читати й писати, завдяки своїй обдарованості, Прохор Іванович пройшов шлях до головного механіка ремонтних майстерень на Миколаївській залізниці. Хлопчик любив бувати у батька на роботі в залізничних майстернях. Йому подобалися тут шум, гуркіт, жар, впевнені рухи перемазаних робітників, які легко управлялися з величезними деталями паровозів. Принагідно він і сам, охоче виконуючи вказівки, намагався допомогти чим-небудь. І непомітно для самого себе опанував слюсарними, токарними і іншими навичками, що потім так згодилися йому. Рано втративши батьків, Василь виховувався в сім'ї старшого брата Миколи. Микола Прохорович, як і батько, був від природи обдарованою людиною. Він навчався грамоті у дяка і не мав ніякої іншої освіти. Між тим після смерті батька Микола Прохорович зайняв його посаду головного механіка залізничних майстерень і успішно справлявся з цією справою. А посада ця вимагала і адміністративних здібностей, і технічних знань. Брат-опікун дбав про освіту й виховання Василя, але в його родині панували суворі порядки, хлопчик бачив мало теплоти і ласки. Це наклало відбиток на характер Василя Прохоровича. Вироблені з малих років працьовитість, допитливість і обов'язковість стали принципом усього його життя.

Горячкін-молодший, який виявляв живий інтерес до знань, по закінченні гімназії вступив на фізико-математичне відділення факультету природничих наук Московського університету. За свідченнями однокурсника В.П. Горячкіна по університету С.А. Чаплигіна, він помітно виділявся серед студентів своїми здібностями в таких дисциплінах, як математика й механіка.   М.Є Жуковський, якому Горячкін складав іспит з теми «Виведення рівняння рівноваги твердого тіла», поставив йому найвищу, за існуючою тоді системою, оцінку – «весьма удовлетворительно». Як свідчать архівні документи, така оцінка в практиці роботи фізико-математичної випробувальної комісії Московського університету була великою рідкістю. 

У 1890 р. він отримав диплом з відзнакою і продовжив освіту спочатку в Петербурзькому технологічному інституті, потім у Вищому імператорському технічному училищі в Москві (МІТУ). Вище імператорське технічне училище закінчив із золотою медаллю, а темою його дипломного проекту був паровоз. Мабуть, інтерес до паровоза він успадкував від батька і брата.

           Вчителем і наставником майбутнього інженера під час навчання у вищих закладах був «батько російської авіації», основоположник сучасної аеродинаміки Микола Єгорович Жуковський (з 1894 р. член-кореспондент Петербурзької АН ). Саме він рекомендував Василя Прохоровича на роботу в Московський сільськогосподарський інститут, давши йому блискучу характеристику.

           У всій своїй подальшій діяльності В.П. Горячкін був вірний інженерним традиціям свого вчителя і наукової школи МІТУ.