 |
Вербицький Михайло Михайлович (1815 — 1870) (До 200-річчя з дня народження) |
Михайло Вербицький - священик, композитор, автор музики до українського національного гімну «Ще не вмерла Україна» - народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi, де його батько Михайло був священиком.
У 1828 році владика Іван Снігурський заснував хор при перемишльській кафедрі, де співав Михайло. Єпископ Іван Снігурський був меценатом школи. Наступного року Вербицький з Іваном Лаврінським виступили солістами. Після чого Іван Снігурський запросив з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. Так Михайло отримав ґрунтовну музичну освіту.
Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні.
Наприкінці сорокових років почало налагоджуватися театральне життя, Вербицький одразу ж захотів писати музичні номери до українських театральних вистав. Він написав музику до кількох п'єс, що входили в репертуар перемишльського театру. Серед них такі, як "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник" ("Москаль-чарівник" І. Котляревського), "Гриць Мазниця", "Школяр на мандрівці", "Запропащений котик" та ін.
В ті часи для юнака його середовища, що прагнув здобути освіту, була відкрита лише одна дорога — до богослов'я. Цей шлях довелось обрати і Михайлові. У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.
Навчання Михайла Вербицького в семінарії проходило мляво. У 1837 р. він кинув богослов'я. Можливо, однією з причин цього був гострий конфлікт, що виник тоді між начальством семінарії і молодими пропагандистами хорового співу
Незабаром композитор знову повертається до Перемишля, де займає посаду нижчого урядовця при консисторії. Тут відбулося ще одне важливе для музичного розвитку М. Вербицького знайомство. При перемишльському латинському кафедральному соборі вже кілька років працював чеський музикант і композитор Францішек Лоренц, який, потоваришувавши з Михайлом Вербицьким, значно допоміг йому своїм досвідом, знаннями і порадами.
У Перемишлі Михайло Вербицький прожив бурхливий 1848 рік. Революція в Угорщині, яка порушила підвалини всієї Австрійської імперії, нова конституція і скасування панщини — всі ці події значно вплинули на пробудження національної свідомості й пожвавлення культурного руху в Західній Україні.
Висвячення Михайла на священика відкладалося. Через матеріальні нестатки М. Вербицький був змушений двічі залишити семінарію. Можливо, нестійкість театральних справ, матеріальні труднощі примусили його знов вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика.
Дата створення гімну «Ще не вмерла Україна» залишається поки що дискусійною. Тривалий час вважалося, що твір був створений 1862-1863 року, але без відповідних наукових аргументів.
У Львові пісню «Ще не вмерла Україна» вперше у хоровому опрацюванні виконали на концерті, присвяченому відкриттю українського театру в новозбудованому «Народному домі». Надруковано текст цієї пісні з нотами вперше у Львові в 1885 році у збірнику пісень під назвою «Кобзар». Минали роки і пісня «Ще не вмерла Україна» розправляла крила — спочатку над Дністром, а потім над Дніпром. Вона стала українським національним гімном, а тепер у незалежній Україні — Державним Гімном України. Творцем цієї величної мелодії Українського Гімну був отець Михайло Вербицький — уже минуло йому 190 років від дня народження.
Текст П. Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису "Мета", який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це і наштовхнуло Михайла, або ж йому було замовлено перемишльською "Громадою" написати патріотичну пісню. Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддніпрянським варіантом тексту.
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.
 |
У двадцятих роках М. Вербицькому на його могилі поставлено пам’ятник, який у своїй верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони, які символізували, видно, що не до кінця розквітнув талант композитора. На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище і роки життя Михайла Вербицького. Згодом дописали: «Автору гімну України». Усілякі лихоліття, що знищили стільки пам’яток нашої культури, не торкнулися автографа автора музики. Рукописний текст цього твору (слова і музика) зберігається у рукописному відділі Наукової бібліотеки імені В. Стефаника АН України. Рукою композитора В. Матюка на першій сторінці написано: «Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до переховання в бібліотеці передаю хвальному товариству «Станіславівський Боян». Зіставлення тексту, опублікованого в «Меті», з рукописом М. Вербицького, засвідчує, що вони тотожні. |
Саме як національний гімн «Ще не вмерла Україна» визнавався І. Франком, Лесею Українкою, трудовими українськими громадами в різних куточках світу. Особливо широко вживали цей гімн через те, що його авторами були наддніпрянець і галичанин — це підкреслювало соборність українських земель. Як державний, його законодавчо закріплено ухвалою сейму Карпатської України (1939).На початку ХХ століття пісню-гімн переклали на кілька іноземних мов, зокрема на німецьку. Відомі два видання, де «Ще не вмерла Україна» подано в перекладах двох поетів — українця Остапа Грицая («Пісні України», Київ, 1918) та німкені Анни Шарлотти Вуцької (Лейпціг, 1919). Перше видання містить тексти і ноти пісень, друге — лише переклади. Першому судилося разом з Державною хоровою капелою О. Кошиця об’їхати багато країн.
5 грудня 1991 року пісня вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави у виконанні уславленого хору ім. Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського.
Вшанування
12 квітня 2005 року за участю Президента УкраїниВіктора Ющенка посвячено пантеон над могилою М. Вербицького в с. Млини (Польща), будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.
У червні 2013 року завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект.
Оперети, водевілі, мелодрами, музика до історичних п'єс:
· «Верховинці», лібр. М. Устияновича за п'єсою Й. Коженьовського «Karpaccy gorale» у 2-х діях
· «Козак і охотник», переробка І. Вітошинського п'єси А. Коцебу «Kozak und Freiwilliges»
· «Жовнір-чарівник», за водевілем і. Котляревського «Москаль-чарівник», в 1-й дії
· «Запропащений котик», в 1-й дії
· «Гриць Мазниця», переробка І. Наумовича комедії Ж. Б. Мольєра «Georg Danden» та ін.
Симфонії-увертюри:
· Ре мажор (№ 1), вступ до «Верховинців» (1848—50)
· Соль мажор
· До мажор — ля мінор — До мажор (1848—50, копія під заголовком «Симфонія II»)
· ля мінор — мі мінор — Ля мажор (1848—50, III А)
· Сі-бемоль мажор — Соль мажор (1863, № 4)
· мі мінор — Соль мажор (1865, № 5)
Чоловічі хори a cappella
· на сл. В. Шашкевича — „Заспів“ („Ой ви, мої співаночки“, опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник. — Л., 1882, Кобзар. — Л., 1885)
· «Лілея-воля»
· «На пароході»
· «Прощанє» («Квіти мої веснянії», опубл. там само)
· «Сиві очі» (опубл. у перекладенні на міш. хор у зб.: Боян. — Л., 1884, Кобзар)
Солоспіви, вокальні ансамблі
· «Плач вдовиці», на сл. Ант. Лужецького, з супроводом фортепіано (опубл.: Плач вдовиці. — Перемишль, 1853, авторство сумнівне)
· «Отдайте мі покой душі»
· «Погулянка» («Ой дана, моя дана»)
· «Щасливий супруг» (всі 3 із супроводом гітари, автографи у рукоп. зб.: Quitarre, № 16)
· «Не чужого ми бажаєм», сл. В. Шашкевича, дует для тенора й баритона із супроводом фортепіано (опубл. у вид.: Бібліотека музикальна. — Л., 1886. — Вип. 6).
Фотогалерея
 |
 |
| Таблиця в місці народження | Явірник Руський, парафіяльна церква батька |
 |
 |
| Церква в Млинах | Могила композитора |
 |
 |
| Каплиця над могилою композитора |
Могила Михайла Вербицького у Млинах |
Використані джерела:
1. http://uk.wikipedia.org/wiki/
2. Енциклопедія українознавства. — Львів: НТШ, 1993.
3. Митці України: енциклопедичний довідник. — К.: Українська енциклопедія, 1992.
4. Українська музична література від найдавніших часів до першої половини ХХ століття: навч. посібник. У трьох частинах. Ч.2. Кн.1 / Авторський колектив під керівництвом Л. Яросевич. - Тернопіль, 2002
5. http://www.pisni.org.ua/persons/184.html
6. http://ebk.net.ua/Book/synopsis/ukrainska_elita/part1/037.htm
7. http://www.parafia.org.ua/person/verbytskyj-myhajlo/
9. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%
10. 67.400
Х82 Хорошевский, А. Ю.
100 знаменитых символов Украины [Текст] / А. Ю. Хорошевский. - Х. : Фолио, 2008. - 511 с. - (100 знаменитых). - ISBN 978-966-03-4437-2
Кл.слова: госсимволы -- исторические -- народные -- символические места Украины -- архитектурные -- культурные
Місце знаходження:
Інформаційно-бібліографічний відділ;читальні зали бібліотечних пунктів просп. Московський, 45 та вул. Мироносицька, 92;
бібліотечний пункт вул. Артема, 44.
Матеріал підготувала Попова Л.
